До Вашої уваги роботи наших учнів.
Кращі твори наших учнів 2-Б класу у шкільній газеті 2017-2018 н. р.
Твори 2016-2017 н.р.
Черченко Яна 5-А класс
Учитель: Бокша Любовь Алексеевна
В далёком сказочном лесу
Я встретил белую лису,
А красный зайчик её друг
Мне хитро улыбнулся вдруг.
Там маленькие мышки
Ходили в гости к мишке.
А милый-милый крокодил
Меня там чаем напоил.
Там добрый лев меня встречал
И сладкой плюшкой угощал
А умные мартышки
Читали мне там книжки.
Я удивилась, заикнулась
И в тот же миг, увы, проснулась.
Соколов Егор 5-А класс
Учитель: Бокша Любовь Алексеевна
Иду гулять — вокруг снежинки
Кружат и вьются надо мной
Одна снежинка в этом небе,
Осталась погулять со мной.
Гончаров Максим 5-А класс
Учитель: Бокша Любовь Алексеевна
Ох, наелися мы каши
В гостях с бабушкой Наташей.
И котёнок наш — Пушок
Скушал целый пирожок!
Дудина Карина 5-А класс
Учитель: Бокша Любовь Алексеевна
Мы любим нашу школу
И всех учителей!
В Родной любимой школе
Встречаем мы друзей.
Спасибо нашей школе
Мы скажем как-то раз
И слезные прощанья
Наступят и у нас.
Мы будем расставаясь
С грустью вспоминать,
Когда пришли однажды
Мы в школу поступать.
***
С неба падала снежинка,
Словно лёгкая пушинка.
На язык ко мне попала,
Растворилась и пропала!
За окном уже зима,
Запорошены дома.
Воробьям и горя нет,
Ждут в кормушках свой обед.
К нам опять пришла зима,
Дуют сильные ветра
Снег кружится и летает
На носу снежинка тает.
«Пісня матері» Федорець Дар’я
Підготував вчитель української мови і літератури — Колесник В. П.
І місце …
…І вигукнув Київ:
— Ану разом за віночок тримаймося, впевнено, міцно й дружно, з вірою святою, з якою матуся в нас вірила!
Стали брати та сестри пліч-о-пліч, руки сплелися в одне, міцно віночок тримають, пісню матусі співають.
Високо в піднебесся полинула материнська пісня — і осяяло небесне світло віночок, розпустилися на ньому пишні квіти, засяяли яскравими кольорами. Взялися всі діти за нього, піднесли до голубки, і в той же час перетворилася пташка на неньку. Одягли на неї(Матусю) діти пишний віночок – символ єдності і непорушності. І стоїть Вона, наша Берегиня, з гордо піднятою головою, сильна, незалежна, і поки ми разом – стояти буде.
«Сила народу» Черченко Ксенія
І місце в районному турі конкурсу…
…Один за одним підіймалися вони з колін. Полинув чарівний голос високо над прекрасною землею, достукалася ця мелодія до кожного серця. Вийшли люди з домівок і, взявшись за руки, попростували до муру. Жінки міцно тримали своїх маленьких дітей, і вони, довірливо позираючи на своїх мам, намагалися не відставати. Долучилися до цієї ходи і люди похилого віку, вірячи, що їх допомога теж знадобиться. І немов могутня ріка, що наповнюється новими водами, ринули люди по обидва боки муру назустріч один одному. І чим більше людей бралося за руки, тим менше терену ставало навколо муру. Чим гучніше лунала пісня, тим міцніше стискалися руки, тим хиткішим ставав мур. Гордо і впевнено вийшла поперед людей дівчина, ще гучніше заспівала свою пісню, підхопив кожен ту пристрасну мелодію. Заспівали разом люди — і вмить зникли стіни, як і не було їх ніколи.
Обнялися міцно брати, ніхто вже й не пам’ятав, через що посварилися.
І знову запанували мир та злагода на цій прекрасній землі. Ще міцнішим стало королівство, щедрішими врожаї, й слава про цю країну ширилася на весь світ. А люди стали ще дружнішими, бо зрозуміли вони одну просту річ: справжня сила народу — в єдності.
Рубан Прохор
Підготував вчитель української мови і літератури — Колесник В. П.
ТАНЕЦЬ ЖИТТЯ
Плавно вигинаючись поперек русла Дніпра, у самому серці Запоріжжя – легендарна гігантська гребля. Величне дугоподібне зведення захоплює кожного, хто бачить цей витвір, втілений у життя завдяки самовідданій праці багатьох тисяч робітників.
Буду жити
…О шостій ранку пролунало командирське «підйом!». Треба швидко снідати та збиратися. Іван прокинувся досить бадьорим. Зранку осінній степ на тлі чистого неба приголомшував. Дует яскравої блакитi зі степом, здавалося, міг би ще кількома тижнями раніше відтворити настільки рідні й теплі кольори. Кольори, що віднедана стали по-особливому рідними і важливими, кольори, значення яких усвідомив, на жаль, тільки зараз і з якими, Іван був упевнений у цьому, пов’язане тепер все його життя. Але зараз степ — увесь ніби в ранах та опіках, які саме їм, цим змужнілим чоловікам, доводиться лікувати. Батальйон вирушив у дорогу. …
…До палати увійшов лікар. Він стримано, не приховуючи правди, розповів бійцю, що трапилося, як його довезли сюди та чому його очі забинтовані. Що, крім рук, він втратив око… Друге вдалося врятувати.
У палаті запанувала тиша.
— Як же так, синку? Що ж тепер буде?
— Нічого, рідненька, не плач. Я – живий. Для чогось же Бог залишив мені життя. Значить, я буду жити далі.
Нові коментарі