Вшанування пам’яті героїв Крут

Понад сторіччя тому юні герої Крут зробили майже неможливе ціною власного життя.

Павло Тичина

ПАМ’ЯТІ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих…

На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
(1918)

ЗРАЗУ Ж ЗА СЕЛОМ

Зразу ж за селом —
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.

Випала ж зима! —
Що тепер всім воля,
врізали вам поля,
а голів нема.

Як зчорніла ніч —
За селом світило,
з співами ходило,
берегло, кадило
безневинну січ.
(1918)

Олекса Стефанович 

КРУТИ

В мороці неладу, в пітьмі підлот
Ваші пісні молодечі,
Льот ваш орлиний, нестримливий льот,
Льот крізь вітри і хуртечі.

Що там, що вперше з рушницею ти,
Що там, що тому п’ятнадцять,
Так хороше вам на ворога йти,
Співом гучним захлинаться…

Хай вам вітри вибігають на шлях,
Просять вернутись, голосять…
«Щоб наша доля…» — лунає в полях,
«Щоб краще в світі жилося!»

Хай ще зловісніше тьмариться рань,
Голови юні тим вище…
Як на параду йдете ви на брань,
В простори гроз, як на грище.

… Стрінулись. Казять ворожую злість
Ваші розгукані стріли…
Псами б на вас позривалися б з місць
Тріскотні вкрай скоростріли!

Лавами — ворог… Ось кинувся він
Котить на ваші окопи…
О, вже не лежачи і не з колін
Лити крицеві окропи,

Виросли враз ви, немов на наказ,—
Стоячи б’єте у ката,
Тільки чому це тривога у вас?
Чом заніміла гармата?

Чом це, що друга рушниця німа,
Голосу бракло у зброї?
«Дайте набоїв!» «Набоївнема».
В полі далеко набої.

Сталі не стало. Зостався хрусталь.
Як з хрусталем проти сталі?
Люто співає ворожая сталь,
Б’є — розриває хрусталі.

Сніже, таж в нього нема голови,—
Нащо ж йому підголов’я?..
Як захлиналися співами ви,
Так захлинулися кров’ю.

О, ви уміли за Неї лягти,
Мужньо лягли і діточо,
Вміли холодную млу пропекти
Жаром багряних сорочок!

Ваша загуба за весну ясну,
Ваші зарубані весни,—
Громом в німоти байдужжя і сну
Криком кривавим — воскресни!

Сходять нам ваші невгасні сонця,
Дзвонять серця ваші вічні,
Ваші квітневі, травневі серця,
Квітні — посічені в січні.

У клекотінні — святі корогви,
Клекоту повні — прапори…
Ми під кипінням їх радо, як ви,
В буряні рушим простори.

Радо на сурмний задуднимо зов,
Ми по шляху грозовому,
Тому крутому, що з Крутів пішов,
Непереможному тому.

І коли кинем на ворога час
Незагладимої скрути,
Взнає він добре, про віщо для нас
Крикнули кров’ю Крути.
(1938)