Акція «Запали свічку пам’яті»
У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять мільйонів жертв голодоморів, які відбулись в Україні у XX столітті. Наймасштабніший з них був у 1932-1933 роках.
Від голоду в Україні, відомого як Голодомор, померли щонайменше 3,9 мільйона людей. Кількість жертв у всьому СРСР оцінюють у близько сім мільйонів.
Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був голодомор 1932—1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі.
«Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями», — писав американський професор Р. Конквест.
Голод, що поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. осіб, щогодини – 1 тис, щохвилини – 17.
Одним з перших про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.
Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.
Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.
У березні 1933 року 27-річний британський журналіст Гарет Джонс поїхав до СРСР, аби взяти інтерв’ю у Сталіна. Врешті він проїхав Україною та зафіксував жахіття, які там коїлись.
Наприкінці березня 1933 року Джонс опублікував статтю «Тут немає хліба» про голод в Україні, яку передрукували у газетах Manchester Guardian і New York Evening Post.
У 2019 році вийшов фільм Агнешки Холланд «Ціна правди» про трагічну долю Гарета Джонса та голод.
Сторінка зі щоденника 1933 року
…Останню сльозу проковтнула –
Вечерю солону сумну –
Ще вчора… Сьогодні?.. Забула,
Бо тричі вертала зі сну…
А сонце повзе винувато
До сховку від зору людей…
Із нього все золото знято
Печаллю голодних очей.
Знов сон обійма… Чи що інше
Висмоктує сили бажань.
Життя від безпам’ятства гірше!..
Де горя народного грань?!
Ще й сутінки лізуть у хату
Страхами із темних кутків:
– Нікого не можна впускати,
Бо ніч – то притулок катів…
Простіть, неоплакані душі,
Що нехтуєм звичай батьків…
Простіть, покоління грядущі,
З майбутніх щасливих років…
Нас лихом хотіли зігнути,
Убозтвом голодних умів…
До рабства серця навернути?!
Хто право їм дав?! Хто посмів
Насильно народ побороти,
Що жив понад тисячу літ?..
Хоч станем в ряди до голоти,
Не зрадимо батьківський рід!
З малої надії-зернини
Розквітне зоря вікова.
Не згасне ім’я України,
Допоки в нас пам’ять жива!
Нові коментарі